ФУШЕ ПРОТИ ФРАНЦІЇ

(FOUCHER v. FRANCE)

У справі «Фуше проти Франції»¹

Європейський суд з прав людини, засідаючи — згідно зі статтею 43 Конвен%

ції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) та відповідними

положеннями Реґламенту Суду «А» ², — палатою, до складу якої увійшли судді:

— пан Р. Бернхардт (R. Bernhardt), Голова Суду

— пан Л.%Е. Петтіті (L.%E. Pettiti)

— пан Н. Валтікос (N. Valticos)

— пан І. Фойгель (I. Foighel)

— пан Р. Пекканен (R. Pekkanen)

— пан А. Б. Бака (A. B. Baka)

— пан Д. Ґочев (D. Gotchev)

— пан К. Юнґвірт (K. Jungwiert)

— пан У. Ломус (U. Lohmus)

— а також пан Г. Петцольд (H. Petzold), Секретар Суду, і пан П. Дж. Махоуні

(P. J. Mahoney), заступник Секретаря Суду,

після нарад за зачиненими дверима 30 листопада 1996 року та 17 лютого 1997

року постановляє таке рішення, ухвалене в останній із зазначених вище днів:

Примітки Секретаря:

¹Справі привласнено номер 10/1996/629/812. Перше число позначає порядковий номер у списку

справ, поданих до Суду у відповідному році (на що вказує друге число); останні два числа вказують,

відповідно, на порядкові номери у списку справ, переданих до Суду від часу його створення, і в

списку початкових заяв до Комісії.

²Реґламент Суду «A» застосовують до всіх справ, переданих у Суд до набрання чинності Прото%

колом № 9 (1 жовтня 1994 року), а після цієї дати лише до справ стосовно держав, що не взяли на себе

зобов'язань за цим Протоколом. Він відповідає Реґламенту, який набрав чинності 1 січня 1983 року, зі

змінами, внесеними кілька разів пізніше.

Фуше проти Франції

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була передана до Суду Європейською комісією з прав людини

(Комісія) 25 січня 1996 року і Урядом Франції (Уряд) 6 лютого 1996 року, в ме%

жах тримісячного строку, передбаченого пунктом 1 статті 32 та статтею 47 Кон%

венції. Справу розпочато за заявою (№ 22209/93) проти Франції, поданою до

Комісії на підставі статті 25 громадянином Франції паном Фредеріком Фуше

(Frédéric Foucher) 16 квітня 1993 року.

У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 і 48, а також на заяву Фран%

ції про визнання обов'язкової юрисдикції Суду (стаття 46). Запит та заяву пода%

но з метою отримання рішення стосовно того, чи свідчать факти у справі про

порушення державою%відповідачем своїх зобов'язань за пунктом 3 статті 6 Кон%

венції у поєднанні з пунктом 1 статті 6.

2. У відповідь на запит, зроблений відповідно до пункту 3 (d) правила 33

Реґламенту Суду «А», заявник повідомив про свій намір взяти участь у про%

вадженні і призначив адвоката, який представлятиме його (правило 30).

3. До складу палати увійшли за посадою пан Л.%Е. Петтіті, суддя, обраний від

Франції (стаття 43 Конвенції), та пан Р. Бернхардт, заступник Голови Суду

(пункт 4 (b) правила 21). 8 лютого 1996 року в присутності Секретаря Голова

Суду пан Р. Рюссдаль визначив жеребкуванням імена інших семи членів пала%

ти, а саме: пана Н. Валтікоса, пана І. Фойгеля, пана А. Б. Бака, пана Л. Вільд%

хабера, пана Д. Ґочева, пана К. Юнґвірта і пана У. Ломуса (стаття 43 in fine Кон%

венції та пункт 5 правила 21). Пізніше пана Вільдхабера, який не зміг брати

участь у подальшому розгляді справи, замінив пан Р. Пекканен (пункти 1 і 2

правила 22 та пункт 1 правила 24).

4. Як голова палати (пункт 6 правила 21), пан Бернхардт через Секретаря

Суду провів консультації з уповноваженою особою Уряду, адвокатом заявника

та представником Комісії щодо організації провадження (пункт 1 правила 37

та правило 38). Відповідно до виданого у зв'язку з цим розпорядження Секре%

тар отримав меморандум заявника 24 липня та меморандум Уряду 31 липня

1996 року.

8 серпня 1996 року у відповідь на запит Секретаря, зроблений за дорученням

Голови Суду, Комісія надала матеріали справи.

5. Згідно з рішенням Голови Суду, відкрите слухання відбулося 25 листопада

1996 року в Палаці прав людини у Страсбурзі. Перед цим Суд провів підготовче

засідання.

На судовому розгляді були присутні:

а) від Уряду:

пан Ж.%Ф. Добель (J.%F. Dobelle),

заступник директора з правових питань,

Міністерство іноземних справ

уповноважена особа,

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

пані К. Марші%Юель (C. Marchi%Uhel),

маґістрат за призначенням,

управління з правових питань,

Міністерство закордонних справ,

пані Н. Бертелемі%Дюпюї (N. Berthélémy%Dupuy),

маґістрат за призначенням,

відділ з прав людини,

управління європейських та міжнародних справ,

Міністерство юстиції,

пан Ф. Февр (F. Fèvre),

маґістрат за призначенням,

управління кримінальних справ і помилувань,

Міністерство юстиції,

пан Д. Дувено (D. Douveneau),

управління з правових питань,

Міністерство закордонних справ

консультанти;

б) від Комісії:

пан І. Бекеш (I. Békés)

в) від заявників:

представник Комісії;

пан П. Мазюр (P. Masure), адвокат

Кайєннського апеляційного суду

представник заявника.

Суд заслухав звернення пана Бекеша, пана Мазюра і пана Добеля.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Пан Фредерік Фуше, громадянин Франції, 1972 року народження, прожи%

ває у місті Аржантані (Argentan), департамент Орне.

A. Провадження в аржантанському

поліцейському суді

7. 24 липня 1991 року заявника та його батька було викликано повісткою до

аржантанського поліцейського суду відповідно до процедури прямої передачі

справи на розгляд суду (стаття 531 Кримінально%процесуального кодексу —

див. пункт 16 нижче). Їх було обвинувачено у тому, що 13 лютого 1991 року в

місті Фонтене%сюр%Орн (Fontenai&sur&Orne) вони завдали образи словами, жес%

тами та погрозами двом єгерям, які перебували на державній службі. Таке пра%

вопорушення кваліфікується за статтею R.40%2 Кримінального кодексу як

незначне правопорушення п'ятої категорії і карається позбавленням волі на

Фуше проти Франції

строк від десяти днів до місяця та штрафом у розмірі від 2 500 до 5 000 фран%

цузьких франків або лише одним з цих видів покарання.

8. Заявник вирішив захищати себе особисто, і 25 липня 1991 року його мати

пішла до канцелярії поліцейського суду, щоб ознайомитися з матеріалами спра%

ви і зняти копії з документів, які в ній містилися. У записці, датованій тим са%

мим днем, прокурор Республіки Аржантан заявив, що фізичним особам копії

документів можуть видаватися лише через адвоката або через страхову компа%

нію.

26 липня 1991 року заявник і його батько пішли до канцелярії з тією самою

метою. У другій записці, датованій 26 липня, прокурор Республіки Аржантан

вказав на те, що копії офіційних протоколів не можуть видаватися фізичним

особам.

9. На слуханні справи у поліцейському суді 2 жовтня 1991 року заявник і

його батько стверджували, що провадження проти них було незаконним. Вони

посилалися на порушення статті 6 Конвенції, яке полягало у тому, що їм не

було надано доступу до матеріалів кримінальної справи і було відмовлено у ви%

дачі копій документів, які в ній містилися.

10. У рішенні від 2 жовтня 1991 року поліцейський суд погодився з їхніми

арґументами і припинив справу проти заявника та його батька на підставі по%

рушення їхніх прав на захист. Він відхилив клопотання Національної ради мис%

ливства та рибальства і двох єгерів про участь у провадженні на правах цивіль%

них сторін. При цьому він навів таке обґрунтування:

«...

Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен,

кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право,

зокрема, бути детально поінформованим про висунуте проти нього обвину%

вачення, мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту і

захищати себе особисто. У даній справі прокуратура жодним чином не ос%

порювала того факту, що заявникам не було надано доступу до матеріалів

їхньої справи, коли вони про це попрохали до початку її розгляду. Те, що за%

явники добивалися такого доступу, підтверджується двома записками від 25

і 26 липня 1991 року, хоча ці документи стосуються лише відмови у наданні

копій.

Заявникам необхідно було надати доступ до матеріалів їхньої справи, з тим

щоб вони мали змогу підготуватися до свого захисту. Важливість такого до%

ступу достатньо виразно видно на прикладі того, як ним користуються ад%

вокати. Жодну дискримінацію, що завдає шкоди правам на захист, не мож%

на виправдати тією обставиною, що заявник віддає перевагу захищати себе

в суді особисто. Крім того, хоч би яким детальним було дослідження фактів

під час слухання, відповідача не можна позбавити можливості побачити

документи, які його стосуються, і, власне, ознайомитися з ними.

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

З цього випливає, що під час кримінального провадження проти пана Же%

рара Фуше (Gérard Foucher) і пана Фредеріка Фуше права на захист були по%

рушені і, отже, провадження необхідно припинити».

B. Провадження в Кайєнському

апеляційному суді

11. 30 жовтня 1991 року прокуратура та цивільні сторони подали апеляцію на

зазначене рішення.

12. 2 березня 1992 року заявникові у нього вдома було вручено повістку.

Проте він не з'явився на слухання у Кайєннському апеляційному суді 16 берез%

ня 1992 року.

За його словами, його мати звернулася до канцелярії апеляційного суду за

роз'ясненням, як можна дістати доступ до матеріалів справи, проте секретар

відмовив їй у цьому.

13. У рішенні від 16 березня 1992 року, ухваленому після процесу, який носив

змагальний характер щодо батька заявника і вважався таким щодо заявника,

апеляційний суд скасував рішення від 2 жовтня 1991 року і відхилив клопо%

тання про припинення провадження на підставі порушення прав на захист. Він

постановив:

«...

Жерар Фуше [батько заявника] подав клопотання про припинення прова%

дження, оскільки воно порушує право на захист.

Він стверджував, що йому не було надано доступу до матеріалів справи, з

тим щоб він мав змогу підготувати ефективний захист, і що це становило

порушення Європейської конвенції з прав людини.

Однак, хоча стаття [6] зазначеної Конвенції передбачає, що кожен, кого об%

винувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право, зокре%

ма, бути детально поінформованим про характер i причину обвинувачення

проти нього, право мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого

захисту і право захищати себе особисто, Конвенція не вимагає, щоб мате%

ріали справи були доступними самому заявникові.

Крім того, у врученій Жерарові Фуше належним чином повістці повідомля%

лося, у яких правопорушеннях його обвинувачено і на підставі яких поло%

жень законодавства.

За таких обставин заперечення щодо неправомірності провадження є без%

підставним».

Спираючись на офіційний протокол, складений двома єгерями від 13 лю%

того 1991 року, а також на свідчення іншого мисливця, апеляційний суд оштра%

фував заявника та його батька на суму 3 000 франків кожного за заподіяння

образи єгерям.

Фуше проти Франції

C. Провадження у касаційному суді

14. 10 квітня 1992 року заявник подав касаційну скаргу на рішення від 16

березня 1992 року. Він апелював до статті 6 Конвенції як підстави для скарги,

складеної ним самостійно. Його батько зазначене рішення не оскаржив.

15. 15 березня 1993 року касаційний суд (кримінальна палата) відхилив скар%

гу заявника, зокрема, на такій підставі:

«Постановивши, що Європейська конвенція про захист прав і основних сво%

бод людини не вимагає, щоб матеріали справи були доступними самому

заявникові, і що у врученій йому належним чином повістці повідомлялося,

у яких правопорушеннях його обвинувачено і на підставі яких положень за%

конодавства, апеляційний суд не порушив положень зазначеної Конвенції».

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО ТА ПРАКТИКА

16. Положення щодо відкриття провадження у поліцейському суді та пра%

вила доведення дрібних правопорушень містяться у таких статтях Криміналь%

но%процесуального кодексу:

Стаття 531

«Поліцейський суд розглядає справи, що належать до його юрисдикції, за

поданням слідчих органів, у разі добровільної явки сторін або відповідно до

процедури прямої передачі справи на розгляд суду з викликом відповідача

та особи, що несе цивільну відповідальність за правопорушення».

Стаття 537

«Доказами вчинення дрібних правопорушень вважаються офіційні прото%

коли або рапорти, а в разі їх відсутності — свідчення свідків.

Якщо інше не передбачено законом, офіційні протоколи — складені офі%

церами та службовцями судової поліції, службовцями допоміжної судової

поліції або співробітниками чи службовцями, на яких покладено виконан%

ня окремих функцій судової поліції і яким законом надається повноважен%

ня складати протоколи про вчинення дрібних правопорушень — вважати%

муться достатнім доказом за відсутності доказів протилежного.

Протилежне може бути встановлено на підставі письмових подань або свід%

чень свідків».

A. Представлення у суді адвокатом

17. Згідно з Кримінально%процесуальним кодексом, відповідач зобов'язаний

бути представленим адвокатом тільки у суді присяжних (стаття 317). В усіх ін%

ших судах у кримінальних справах особа, яка перебуває під слідством — відпо%

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

відно до Закону № 93%2 від 4 січня 1993 року, що реформував кримінальне судо%

чинство, замінивши вираз «mise en examen» (провадження судового слідства) на

«inculpation» (обвинувачення) — може сама обирати, чи буде її представляти

адвокат, чи ні.

B. Доступ до матеріалів справи

та видача документів, які в ній містяться

1. Адвокати

18. У Кримінально%процесуальному кодексі ознайомлення з матеріалами

справи та видача документів адвокатам визначаються лише в контексті про%

ведення допитів:

Пункти 3 і 4 статті 114

(з поправками, внесеними відповідно до

Закону № 93ꢀ2 від 4 січня 1993 року

та Закону № 93ꢀ1013 від 24 серпня 1993 року)

«Матеріали справи повинні стати доступними [адвокатам] щонайменше за

чотири робочих дні до кожного допиту особи, що перебуває під слідством,

або кожної розмови з цивільною стороною. Після першої появи у суді осо%

би, що перебуває під слідством, або першої розмови зі стороною, що подала

позов про відшкодування збитків, матеріали справи повинні стати доступ%

ними адвокатам також і у будь%який час у робочі дні, якщо це не заважатиме

нормальному виконанню слідчим суддею своїх обов'язків. Згідно з остан%

нім пунктом статті 80%1, матеріали справи повинні бути доступними адво%

катові, якщо це не заважатиме нормальному виконанню слідчим суддею

своїх обов'язків, через п'ятнадцять днів після відправлення рекомендова%

ного листа або після висунення обвинувачень, якщо за цей час особа, що

перебуває під слідством, не постала перший раз перед судом.

Після першого з'явлення перед суддею або першого слухання справи адво%

кати сторін можуть звернутися з проханням про надання їм, за їхній кошт,

копій документів або частин документів справи виключно для особистого

користування і з забороною розмножувати їх».

Пункт 3 статті 197

«У цей період матеріали справи знаходяться у канцелярії відділу обвину%

вачень і доступні для адвокатів обвинуваченого та для цивільних сторін.

Копії будуть видані їм за їхній кошт після подання письмового прохання. Ці

копії не дозволяється оприлюднювати».

19. У рішенні від 30 червня 1995 року («Recueil Dalloz Sirey 1995», JP, с. 417)

касаційний суд (у повному складі) дав роз'яснення щодо сфери застосування

Фуше проти Франції

пункту 4 статті 114 Кримінально%процесуального кодексу стосовно проведен%

ня допитів:

«Проте і з пункту 4 статті 114 Кримінально%процесуального кодексу, яка не

суперечить положенням згаданого вище пункту 3 (b) Конвенції, і зі стат%

ті 160 наказу від 27 листопада 1991 року про реґулювання діяльності адво%

катів видно, що хоча адвокатові й дозволено одержувати копії матеріалів

слідства і вивчати їх у присутності свого клієнта з метою підготовки захисту,

та все ж він не має права передавати ці документи своєму клієнтові, оскіль%

ки вони одержані ним "виключно для особистого користування" і на них

поширюється вимога щодо збереження таємниці слідства».

2. Сторони та треті особи

20. У провадженні в поліцейському суді відсутні будь%які конкретні правила

щодо доступу до матеріалів справи в канцелярії. Проте Кримінально%проце%

суальний кодекс містить дві статті, які стосуються видачі документів сторонам

та іншим особам:

Стаття R.155

«У провадженні, пов'язаному з серйозними злочинами, серйозними та дріб%

ними правопорушеннями, і без шкоди для положень статей 91 і D.32 (де це

необхідно), такі документи можуть бути видані сторонам за їхній кошт:

1. На їхній запит: копія кримінальної скарги, поданої жертвою або третьою

стороною, "наказів, що набули чинності, судових рішень і наказів про

штрафи та про виконання рішень згідно з пунктом 2 статті L.27%1 Дорож%

нього кодексу".

2. З дозволу прокурора або (коли це необхідно) головного прокурора: ко%

пія будь%якого з інших документів справи, у тому числі документів слід%

ства, що стали підставою для прийняття рішення про припинення прова%

дження».

Стаття R.156

«У провадженні, пов'язаному з серйозними злочинами, серйозними та дріб%

ними правопорушеннями, будь%якій особі, яка не є стороною проваджен%

ня, без дозволу прокурора або (коли це необхідно) головного прокурора

не може бути видано жодної копії будь%якого документа, окрім судових рі%

шень, чинних наказів про штрафи та про виконання рішень, у тому числі

жодної копії документів слідства, що стали підставою для прийняття ріше%

ння про припинення провадження.

Проте у випадках, про які йдеться у цій та попередній статтях, дозвіл голов%

ного прокурора необхідний тоді, коли документи, про копії яких йдеться,

здані до архіву або пов'язані з провадженням, закритим на підставі рішення

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

про відсутність складу злочину, або зі справою, яка має розглядатися на за%

критому засіданні.

Якщо у випадках, про які йдеться у цій та попередній статтях, дозволу не

надано, відповідний судовий посадовець повинен повідомити про своє рі%

шення в належній формі, із зазначенням підстав для відмови».

21. У рішенні від 12 червня 1996 року, що його Уряд навів у додатку до свого

меморандуму, касаційний суд (у повному складі) дав нове тлумачення зазна%

чених статей, спираючись на пункт 3 статті 6 Конвенції, стосовно проваджень,

у яких справу вже передано на розгляд суду:

«Статті 114 і 197 Кримінально%процесуального кодексу, відповідно до яких

лише адвокати сторін мають право на отримання копії документів справи,

незастосовні до проваджень, у яких справу вже передано на розгляд суду і

які через це не підпадають під правило про таємницю дізнання або слідства,

закріплене у статті 11 зазначеного кодексу.

Таким чином кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального право%

порушення, на підставі пункту 3 статті 6 Європейської конвенції про захист

прав і основних свобод людини, має право не на негайне ознайомлення з

документами справи, а на отримання — за власний кошт і, якщо це дореч%

но, через адвоката — копій матеріалів справи, переданої до суду, перед яким

він має постати.

Як свідчить оскаржене рішення, справу Рене Пасколіні (René Pascolini), об%

винуваченого у недобросовісній рекламі, було напряму винесено на роз%

гляд суду у кримінальних справах.

Оскільки підсудний відмовився від допомоги офіційно призначеного адво%

ката, а прокуратура не дала йому дозволу одержати копію всіх матеріалів

справи, то, перш ніж починати захист по суті, він заявив протест, стверджу%

ючи, що провадження було незаконним, оскільки відбувалося на порушен%

ня статті 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод лю%

дини, і подав клопотання про те, щоб суд видав наказ про вручення йому

копії матеріалів справи.

Апеляційний суд у своєму рішенні залишив без змін рішення суду нижчої

інстанції, відхиливши протест і клопотання Рене Пасколіні, які були повто%

рені в апеляції. Спираючись на нові підстави, а також на підстави, наведені

у попередньому рішенні, суд заявив, що, як було встановлено, невидача до%

кументів справи відповідачеві не є порушенням прав на захист, оскільки

адвокати, яких один за одним призначали відповідачеві, вивчивши матері%

али справи та одержавши їх копію, пропонували і йому ознайомитися з

ними, однак він незмінно відмовлявся. Суд визнав, що зазначені положен%

ня [статті 6] Конвенції не вимагають надання відповідачеві копії матеріалів

справи, якщо він може мати доступ до них через посередництво адвоката.

Він також заявив, що обережність при видачі копій документів сторонам є

виправданою як "потребою громадянських свобод так і міркуваннями без%

пеки".

Фуше проти Франції

Однак, постановивши таке рішення й не зваживши на те, що відповідні по%

ложення статті R.155%2 Кримінально%процесуального кодексу, які містять

вимогу одержання дозволу прокуратури на видачу сторонам копій докумен%

тів справи, не повинні перешкоджати здійсненню прав на захист, апеля%

ційний суд дав неправильну оцінку зазначеним вище положенням і прин%

ципам.

А тому рішення повинно бути скасоване».

ПРОВАДЖЕННЯ У КОМІСІЇ

22. Пан Фуше подав заяву до Комісії 16 квітня 1993 року. Він посилався на

пункт 3 статті 6 Конвенції, стверджуючи, що було допущено порушення прав

на захист, яке виявилось у тому, що йому не було надано доступу до матеріалів

його справи і було відмовлено у видачі копії документів, які в ній містилися.

23. 4 квітня 1995 року Комісія визнала заяву (№ 22209/93) прийнятною. У

своїй доповіді від 28 листопада 1995 року (стаття 31) вона висловила одностай%

ну думку, що було допущено порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунк%

том 1 статті 6 Конвенції. Повний текст висновку Комісії наведений у додатку

до цього рішення¹.

ОСТАТОЧНІ ПОДАННЯ ДО СУДУ

24. У своєму меморандумі Уряд попрохав Суд «постановити, що не було до%

пущено порушення пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвен%

ції, оскільки скарга є необґрунтованою».

25. Заявник попрохав Суд визнати, «що було допущено порушення пунктів 1

і 3 статті 6 Конвенції».

ЩОДО ПРАВА

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ

ПУНКТІВ 1 І 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

26. Пан Фуше стверджував, що було допущено порушення прав на захист,

яке виявилось у тому, що під час кримінального провадження йому не було

надано доступу до матеріалів його справи і було відмовлено у видачі копії до%

кументів, які в ній містилися. Він апелював до пункту 1 статті 6 Конвенції у

поєднанні з пунктом 3 статті 6, відповідні частини яких передбачають:

¹Примітка Секретаря:

З практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з друкованою версією судового рішення

(Reports 1997%II), але копію доповіді Комісії можна одержати в канцелярії Суду.

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

«1. Кожен ... при встановленні обґрунтованості будь%якого кримінального

обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий ...

розгляд ... судом ...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має

щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою

про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто ...»

Заявник стверджував, що ознайомлення з документами справи перед почат%

ком її розгляду було необхідним кроком у підготовці належного захисту. Оскіль%

ки він не мав доступу до матеріалів своєї справи, то не міг оскаржити офіцій%

ний протокол щодо своїх дій, складений єгерями, який був єдиною підставою

для визнання його винним Кайєннським апеляційним судом.

27. Комісія також визнала, що відмова заявникові у доступі до матеріалів

його справи, незважаючи на те, що він навіть не був представлений адвокатом,

становила в даній справі суттєве перешкоджання праву на справедливий суд з

огляду на порушення принципу рівності сторін та обмеження прав захисту.

28. Уряд зайняв протилежну позицію. Він визнав, що, в принципі, заява була

сумісною ratione materiae з Конвенцією, з урахуванням рішення касаційного су%

ду від 12 червня 1996 року, яке означало відхід від позиції, вираженої у попе%

редніх рішеннях стосовно ознайомлення відповідача з матеріалами справи за

відсутності попереднього слідства (див. пункт 21 вище). Проте заява все ж була

необґрунтованою по суті, оскільки заявник не міг довести, що було допущено

порушення його права на доступ до матеріалів кримінальної справи, тому що

він не спробував скористатися цим правом під час розгляду справи в апеляцій%

ній інстанції. Не зробивши цього, а також не прийшовши на розгляд справи в

апеляційному суді, пан Фуше припустився двох упущень, на підставі яких Суд

повинен дійти належних висновків.

29. Суд перш за все зауважив, що не було оскаржено той факт, що ця справа

пов'язана з «кримінальним обвинуваченням», а відтак пункт 1 статті 6 є засто%

совним.

30. Суд також вказав на те, що ґарантії, передбачені пунктом 3 статті 6, є

конкретними аспектами права на справедливий суд, викладеного у цілому в

пункті 1 цієї ж статті. На цій підставі він вважає за доцільне розглянути скаргу

за цими двома положеннями, взятими у поєднанні (див. зокрема рішення у

справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom)

від 10 червня 1996 року, Reports 1996%III, с. 796, пункт 45).

31. У даній справі необхідно з'ясувати, чи той факт, що панові Фуше не було

надано доступу до матеріалів кримінальної справи проти нього і було відмов%

Фуше проти Франції

лено у видачі копії документів, які в ній містилися, становив порушення пунк%

ту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 статті 6.

32. Суд не погоджується з твердженням Уряду, що заявник не має права скар%

житися на відмову в наданні йому доступу до матеріалів кримінальної справи

проти нього і у видачі йому копій документів, які в ній містилися, тому що

жодного разу не звернувся до головного прокурора Кайєннського апеляцій%

ного суду.

Попри те, що стаття R.155 Кримінально%процесуального кодексу передба%

чає таку можливість (див. пункт 20 вище), пан Фуше справді не звернувся з

таким клопотанням під час апеляційного провадження і, більше того, не з'яви%

вся на розгляд справи в апеляційному суді (див. пункт 12 вище).

Однак беззаперечним є той факт, що він дістав відмову від прокурора суду

першої інстанції, хоча аржантанський поліцейський суд припинив проваджен%

ня проти нього на тій підставі, що воно відбулося на порушення статті 6 Кон%

венції (див. пункти 8–10 вище).

Вирішальним фактором у даній справі є те, що Кайєннський апеляційний

суд, який скасував рішення поліцейського суду і відхилив заперечення заявни%

ка щодо неправомірності провадження, виніс йому вирок виключно на підставі

офіційного протоколу, складеного єгерями (див. пункт 13 вище).

Касаційний суд, до якого заявник подав скаргу з питань права, залишив рі%

шення апеляційного суду без змін, inter alia, на тій підставі, що «Європейська

конвенція про захист прав і основних свобод людини не вимагає, щоб мате%

ріали справи були доступними самому заявникові...» (див. пункт 15 вище).

Отже, ні Кайєннський апеляційний суд (16 березня 1992 року), ні касацій%

ний суд (15 березня 1993 року) не вдалися до тих арґументів, що їх Уряд надав

конвенційним органам. Навпаки, вони визнали правомірним те, що пан Фуше

не зміг добитися доступу до матеріалів своєї справи або одержати копію доку%

ментів, які в ній містилися, і постановили, що стаття 6 Конвенції не вимагала

цього.

33. А оскільки це так, то залишалося визначити, чи було допущено, зокрема

під час апеляційного провадження, порушення прав заявника на захист та

принципу рівності сторін змагального процесу.

34. Суд нагадав у цьому зв'язку, що, згідно з принципом рівності сторін зма%

гального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого

суду, кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити

свої арґументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опо%

нентом (див. зокрема рішення у справі «Булут проти Австрії» (Bulut v. Austria) від

22 лютого 1996 року, Reports 1996%II, с. 380–381, пункт 47).

35. У даній справі надзвичайно важливими є три моменти.

По%перше, пан Фуше вирішив захищати себе особисто, на що він мав право

з огляду на те, що така можливість прямо передбачена і у Конвенції, і в націо%

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

нальному праві (див. пункт 17 вище). Отже, до цього випадку незастосовні ви%

сновки Суду у справах Камасинського і Кремцова щодо того, що обмеження

права адвоката обвинуваченої особи на ознайомлення з матеріалами судової

справи не є несумісним з правами на захист (див. справи «Камасинський проти

Австрії» (Kamasinski v. Austria), рішення від 19 грудня 1989 року, серія A, № 168,

с. 39, пункт 88, і «Кремцов проти Австрії» (Kremzow v. Austria), рішення від 21 ве%

ресня 1993 року, серія A, № 268%B, с. 42, пункт 52).

По%друге, оскільки справа заявника була напряму, без попереднього роз%

слідування, передана на розгляд до поліцейського суду, про забезпечення таєм%

ниці слідства мова не йшла.

Насамкінець, засудження заявника Кайєннським апеляційним судом ґрун%

тувалося виключно на офіційному протоколі, складеному єгерями, що, згідно

зі статтею 537 Кримінально%процесуального кодексу (див. пункт 16 вище), вва%

жається достатнім доказом за відсутності доказів протилежного.

36. Тому Суд, як і Комісія, дійшов висновку, що заявникові було важливо

мати доступ до матеріалів своєї справи і отримати копію документів, які в ній

містилися, для того щоб мати змогу оскаржити офіційний протокол стосовно

його дій.

Як справедливо зауважив аржантанський поліцейський суд, «заявникам не%

обхідно було надати доступ до матеріалів їхньої справи, з тим щоб вони мали

змогу підготуватися до свого захисту, [адже] важливість такого доступу достат%

ньо виразно видно на прикладі того, як ним користуються адвокати...» (див.

пункт 10 вище).

Не маючи такого доступу, заявник не зміг підготувати адекватний захист і

скористатися принципом рівності сторін змагального процесу, всупереч вимо%

гам пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 статті 6.

37. Насамкінець, Суд зауважив, що сам касаційний суд у своєму рішенні в

даній справі, ухваленому 15 березня 1993 року (див. пункт 15 вище), відійшов

від попередньої власної практики стосовно ознайомлення з документами спра%

ви, яку вже передано на розгляд суду. У рішенні від 12 червня 1996 року (див.

пункт 21 вище) він постановив:

«Таким чином, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального право%

порушення, на підставі пункту 3 статті 6 Європейської конвенції про захист

прав і основних свобод людини має право не на негайне ознайомлення з

документами справи, а на отримання — за власний кошт і, якщо це дореч%

но, через адвоката — копій документів, поданих до суду, перед яким він має

постати.

...»

38. З урахуванням всіх обставин справи, Суд дійшов висновку, що було допу%

щено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 3 статті 6.

Фуше проти Франції

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50 КОНВЕНЦІЇ

39. У статті 50 Конвенції сказано:

«Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь%якого іншо%

го органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково супере%

чить зобов'язанням, які випливають з ... цієї Конвенції, і якщо внутрішнє

право цієї Сторони передбачає лише часткове відшкодування за наслідки

такого рішення чи заходу, то Суд, у разі необхідності, надає потерпілій сто%

роні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода та судові витрати

40. Заявник домагався відшкодування як матеріальної, так і моральної шко%

ди та компенсації судових витрат, пов'язаних з провадженням у національних

судах та в інституціях Конвенції. Загалом він вимагав 100 000 французьких

франків.

41. Уряд заявив, що визнання Судом факту порушення становитиме достат%

ню компенсацію моральної шкоди. Щодо судових витрат Уряд не висловив

своєї позиції.

42. Представник Комісії попросив Суд присудити заявникові справедливу

сатисфакцію, проте залишив питання щодо розміру відшкодування на розсуд

Суду.

43. З приводу стверджуваної матеріальної шкоди Суд не може висловлювати

припущення щодо того, яким був би результат провадження, якби не було до%

пущено порушення Конвенції.

Крім того він вважає, що це рішення саме по собі становить достатню спра%

ведливу сатисфакцію моральної шкоди, заподіяної заявнику.

Що стосується судових витрат, то, керуючись принципом справедливості,

Суд присуджує панові Фуше 15 000 французьких франків, з вирахуванням 11 357

франків, раніше сплачених йому на юридичну допомогу, пов'язану з участю в

провадженні в інституціях Конвенції.

B. Відсотки у разі несвоєчасної сплати

44. Відповідно до інформації, яку має в своєму розпорядженні Суд, встанов%

лена законом відсоткова ставка, застосовна у Франції на момент ухвалення

цього рішення, становить 3,87 % річних.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Постановляє, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у

поєднанні з пунктом 3 статті 6 Конвенції.

Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск V

2. Постановляє, що це рішення саме по собі становить достатню справедливу

сатисфакцію за будь%яку моральну шкоду заявника.

3. Постановляє, що:

a) держава%відповідач повинна сплатити заявникові упродовж трьох мі%

сяців 15 000 (п'ятнадцять тисяч) французьких франків, з вирахуванням

11 357 (одинадцяти тисяч трьохсот п'ятдесяти семи) франків, раніше

сплачених йому на юридичну допомогу;

b) зі спливом згаданих вище трьох місяців до остаточного розрахунку

на названі суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі 3,87 %

річних.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською і французькою мовами та повідомлено на відкритому

засіданні у Палаці прав людини, Страсбурґ, 18 березня 1997 року.

Підпис:

Рудольф Бернхардт

Голова Суду

Герберт Пецольд

Секретар Суду