МЕРІАКРІ ПРОТИ МОЛДОВИ  
(MERIAKRI v. MOLDOVA)  
У справі «Меріакрі проти Молдови»  
Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи 20 червня  
2006 року палатою, до складу якої увійшли такі судді:  
— сер Ніколас Браца (Nicolas Bratza), Голова Суду,  
— п. Х. Касадеваль (J. Casadevall),  
— п. Дж. Бонелло (G. Bonello),  
— п. К. Марусте (R. Maruste),  
— п. С. Павловські (S. Pavlovschi),  
— п. Л. Гарліцкі (L. Garlicki),  
— п. Х. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego),  
а також п. М. O'Бойл (O'Boyle), секретар секції,  
після наради за зачиненими дверима 1 лютого 2005 року постановляє таке рі%  
шення, ухвалене в зазначений день:  
ПРОЦЕДУРА  
1. Справу розпочато за заявою (№ 53487/99) проти Республіки Молдова,  
поданою до Суду згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини та  
основоположних свобод (Конвенція), громадянином Молдови паном Мері%  
акрі («Заявник») 28 квітня 1999 року.  
2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. А. Танасе  
(A. Tanase), адвокат, що практикує в Кишиневі. Уряд Молдови («Уряд») пред%  
ставляла його уповноважена особа, пан В. Перлог (V. Pârlog)  
3. Заявник скаржився з посиланням на статтю 8 Конвенції на те, що в'яз%  
нична адміністрація, відкриваючи його листи, втручалась в його право на  
151  
Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск VІ  
листування з Європейським судом та з окремими національними органами  
влади.  
4. Розгляд заяви було доручено четвертій секції Суду (пункт 1 правила 52  
Регламенту Суду). Для її розгляду (пункт 1 статті 27 Конвенції) зі складу цієї  
секції було створено палату, як це передбачено пунктом 1 правила 26 Рег%  
ламенту Суду.  
5. Рішенням від 6 травня 2003 року Суд визнав заяву прийнятною.  
6. Заявник та Уряд подали свої письмові зауваження щодо суті справи  
(пункт 1 правила 59). На додаток до цього, обидві сторони подали письмові  
пропозиції до Секретаріату в контексті дружнього врегулювання (підпункт b)  
пункту 1 статті 38 Конвенції). Дружнього врегулювання досягнути не вдалось.  
7. Листом від 28 жовтня 2003 року Уряд запропонував Суду вилучити спра%  
ву зі списку справ, що перебувають на розгляді в Суді, та надіслав текст заяви  
з метою розв'язати проблеми, які піднімались у заяві. Заявник подав письмові  
зауваження на пропозицію Уряду і Уряд надав відповідь на зауваження заяв%  
ника.  
ЩОДО ФАКТІВ  
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ  
8. Заявник народився в 1952 році і проживає в Крикові і Кишиневі.  
9. 5 березня 1997 року його було заарештовано за обвинуваченням у спів%  
участі в розбійному нападі з обтяжливими обставинами. 22 липня 1997 року  
Буюканський районний суд визнав винним заявника у змові з метою вчи%  
нення розбійного нападу з обтяжливими обставинами та засудив як небез%  
печного рецидивіста до дванадцяти років позбавлення свободи з відбуванням  
терміну покарання в колонії суворого режиму. Заявник подав апеляційне  
оскарження на цей вирок.  
10. 20 листопада 1977 року Кишинівський обласний суд відхилив апеляцій%  
не подання як безпідставне і залишив в силі рішення районного суду. Заявник  
оскаржив це рішення в порядку касації. Відповідно до слухання в справі від 13  
лютого 1998 року Апеляційний суд в своєму остаточному рішенні відхилив  
касаційне оскарження і залишив в силі рішення обласного суду.  
11. Заявник звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини 28  
квітня 1999 року. 2 серпня 1999 року він написав до Суду, який запитував у  
нього щодо різних документів, долучивши до листа запит, з яким він звернув%  
ся 16 липня 1999 року до в'язничної адміністрації, запитуючи, окрім іншого,  
щодо копій скарг, які він надсилав до прокуратури Кишинева та до Гене%  
152  
Меріакрі проти Молдови  
ральної прокуратури, так само як і відповідей, які йому були надіслані. В  
верхній частині подання хтось написав:  
«До спеціального відділу. Вжити заходів. 17 липня 1999 року»,  
а на звороті документу від руки був записаний, але не заявником, перелік із 11  
скарг, з якими він звертався до різних національних органів. Заявник також  
переслав до Європейського суду лист, який був надісланий йому 20 квітня  
1999 року місією ОБСЄ в Молдові. На листі було декілька штампів, які вказу%  
вали на те, що лист побував у різних кабінетах в період з 5 травня по 25 червня  
1999 року. За твердженням заявника, він отримав цього листа лише 1 липня  
1999 року.  
У своєму листі до Суду від 4 жовтня 1999 року заявник відверто поскар%  
жився на те, що його листи відкриваються в'язничною адміністрацією, і звер%  
нувся до Суду з проханням видати припис керівнику спеціального відділу  
в'язниці не відкривати адресовані заявнику листи. Заявник повернув до Су%  
ду листа, надісланого 2 вересня 1999 року Секретарем Суду, на якому стояв  
штамп:  
«Вхідний № 374 від 10 вересня 1999 року»,  
і від руки було зроблено запис:  
«До спеціального відділу. Отримано 10 вересня 1999 року».  
Заявник поінформував Суд про те, що він не отримував цього листа до 22  
вересня 1999 року.  
13. 15 березня 2001 року заявник повернув до Суду надісланий йому Судом  
9 лютого 2001 року лист, на якому стояв штамп:  
«Вхідний № 77, 22.02»,  
і від руки також хтось зробив запис:  
«До спеціального відділу. 22.02.2001 року».  
14. У своєму листі до Суду від 2 вересня 2001 року заявник скаржився на те,  
що біля 80 сторінок документів, які були надіслані йому з Суду, в'язнична  
адміністрація передала йому у відкритому конверті.  
15. 10 червня 2002 року адвокат заявника надіслав до Суду копію листа до  
нього від заявника від 4 грудня 2001 року із запитом щодо зустрічі. Листа було  
доставлено 7 грудня 2001 року, і він супроводжувався письмовим повідом%  
ленням начальника в'язниці, де стояв штамп з реєстраційним номером і було  
написане наступне:  
«Надсилаємо скаргу засудженого до позбавлення свободи Меріакрі Вікто%  
ра Георгійовича, який відбуває покарання в закладі OSC 29/15 в районі  
Рішкані міста Крікова. Додаток — 4 сторінки».  
153  
Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск VІ  
16. Заявника було звільнено з в'язниці 11 листопада 2004 року відповідно до  
проголошеної Парламентом загальної амністії.  
ІІ. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО  
А. Законодавство, яке було чинним  
на час стверджуваного порушення  
17. Стаття 30 Конституції передбачає загальні гарантії приватності корес%  
понденції, що визначається такими положеннями:  
«1. Держава гарантує таємницю листування, телеграфної та іншої коре%  
спонденції, телефонних розмов, а також використання всіх інших закон%  
них засобів комунікації».  
18. Цей принцип має обмеження щодо позбавлених свободи осіб. Спеці%  
альні положення щодо таємниці листування засуджених осіб містяться в  
Кримінально%виконавчому кодексі і передбачають наступне:  
Стаття 14  
«1. Засуджена до позбавлення свободи особа користується правами, що  
визначені в кримінально%виконавчому законодавстві, відповідно до ха%  
рактеру покарання та обмежень щодо кожного з прав, які застосовуються  
відносно цієї особи згідно з вироком суду».  
2. Засуджена до позбавлення свободи особа повинна мати право:  
с) отримувати та відправляти листи та надавати пояснення, пропозиції та  
скарги рідною мовою, а також, якщо це необхідно, використовувати по%  
слуги перекладача».  
Стаття 73  
«1. Засуджена до позбавлення свободи особа має право отримувати та від%  
правляти необмежену кількість листів та телеграм.  
2. Вхідна та вихідна кореспонденція засудженої до позбавлення свободи  
особи ... має цензуруватись. Скарги, які адресуються засудженою до по%  
збавлення свободи особою омбудсману, не повинні перевірятись в'язнич%  
ною адміністрацією і мають бути передані адресату впродовж 24 годин (із  
доповненням Законом № 18%XIV від 14 травня 1998 року).  
4. Пропозиції, запити та скарги, які засуджена до позбавлення свободи  
особа надсилає до вищих в ієрархічній структурі органів влади, мають бу%  
ти передані до цих органів впродовж трьох днів».  
19. Кримінально%процесуальний кодекс (КПК) визначає в статті 383:  
154  
Меріакрі проти Молдови  
«2). посилки з продуктами харчування та бандеролі, які отримують (засу%  
джені до позбавлення свободи особи), мають переглядатись, а їхня коре%  
спонденція повинна цензуруватись. ...».  
20. Закон № 1226 від 27 червня 1997 року про досудове тримання під вартою  
визначає подібні правила для осіб, які перебувають під вартою (стаття 12).  
Стаття 18 цього ж Закону далі визначає:  
«2. Скарги, запити та листи від (осіб, які перебувають під вартою в очіку%  
ванні рішення суду), мають цензуруватись адміністрацією в'язниці. Скар%  
ги, запити та листи, які адресуються прокурору не повинні піддаватись  
жодному контролю і мають бути передані адресату впродовж 24 годин  
після того, як їх було відправлено».  
21. Детальніші правила щодо функціонування системи цензурування, яка  
застосовується відносно засуджених до позбавлення свободи осіб, містяться в  
розпорядженні уряду № 923 від 20 грудня 1994 року:  
«18). ... Листи мають бути вкладені до поштових скриньок або передані  
представникам адміністрації у відкритих конвертах. ...  
19). Пропозиції, скарги та запити, в яких містяться непристойні вислов%  
лювання, включно з такими, що носять дифамаційний характер, які зав%  
дають шкоди честі та гідності співробітнику закладу, не повинні передава%  
тись адресатові. Такі листи мають бути долучені до матеріалів особистої  
справи, а відправникові має бути призначене дисциплінарне покарання».  
В. Зміни в законодавстві  
22. Від часу, коли було повідомлено про порушення, що фігурують в цій за%  
яві, законодавство стосовно цензурування кореспонденції засуджених до по%  
збавлення свободи осіб зазнало змін.  
Перша реформа містилась в наказі Міністерства юстиції № 122 від 8 квітня  
2002 року, який дозволяв ув'язненим приватність для окремих категорій їхньої  
законної кореспонденції:  
«1) Кореспонденція ув'язненої особи з омбудсманом, з Радою Європи, з  
Європейським судом з прав людини або з його чи з її адвокатом не по%  
винна контролюватись або цензуруватись і має пересилатись адресатові  
впродовж 24 годин після того, як її було відправлено або отримано».  
23. Цей виняток із загального правила цензурування був впродовж року  
розширений Законом № 1430, ухваленим 7 листопада 2002 року, який на%  
був чинності 3 грудня 2002 року. Цей Закон скасовував пункт 4 статті 72  
КВК (див. вище пункт 18), і змінений пункт 2 статті 73 набув такого ви%  
гляду:  
155  
Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск VІ  
«2. Вхідна та вихідна кореспонденція засудженої до позбавлення свобо%  
ди особи ... має цензуруватись, за винятком кореспонденції, адресова%  
ної правоохоронним органам, їхнім адвокатам а також офіційно зареє%  
строваним національним та міжнародним правозахисним організаціям,  
і має бути передана адресату впродовж 24 годин після її відправлення  
або отримання».  
Закон № 1430 також вніс зміни до пункту 2 статті Закону № 1226 (див. ви%  
ще пункт 24), передбачаючи наступне:  
«2. Скарги, запити та листи від позбавлених свободи осіб, в тому числі від  
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, мають цензу%  
руватись адміністрацією в'язниці. Листування позбавленої свободи особи  
з прокурором, з адвокатом цієї особи, а також з офіційно зареєстрованими  
національними та міжнародними правозахисними організаціями не по%  
винно піддаватись жодному контролю або цензуруванню, і кореспонден%  
ція має бути передана або переслана адресату впродовж 24 годин після  
того, як її було відправлено або отримано».  
24. Статтю 383 (2) КПК (див. вище пункт 19) було скасовано 12 червня 2003  
року, і, відповідно до Закону № 206 від 29 травня 2003 року, який набув чин%  
ності 18 липня 2003 року, кореспонденція осіб, які перебувають під вартою в  
очікуванні рішення суду, вже не піддавалась цензурі (див. вище пункт 20).  
ЩОДО ПРАВА  
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ  
25. Заявник скаржився на втручання в'язничної адміністрації в його право  
на листування з Судом, адвокатом та окремими національними органами  
влади. Європейський суд вважає, що цим було порушено статтю 8 Конвенції,  
яка передбачає:  
«1. Кожен має право на повагу до своєї ... кореспонденції.  
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього пра%  
ва, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом  
і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та  
громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання  
заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захис%  
ту прав і свобод інших осіб».  
26. В листі від 28 жовтня 2003 року Уряд поінформував Суд, що він вже про%  
понував залагодити справу дружнім врегулюванням завдяки наступним за%  
ходам:  
156  
Меріакрі проти Молдови  
— сплатити заявнику еквівалент (відповідно до обмінного курсу, який буде  
застосовано) 890 євро (14 000 молдавських лей ) в якості компенсації за  
моральну шкоду, спричинену йому втручанням в його листування з Єв%  
ропейським судом та його адвокатом. Уряд зазначив у зв'язку з цим, що  
мінімальна місячна зарплата в Молдові — 100 молдавських лей.  
— принести офіційне вибачення заявнику за той факт, що в його листу%  
вання втручалась адміністрація в'язниці;  
— узгодити національне законодавство з вимогами Конвенції з огляду на  
права засуджених до позбавлення свободи осіб на конфіденційність їх%  
нього листування з Європейським судом та іншими правовими органами.  
Уряд заявив, що він вже вніс зміни до відповідного законодавства з тим,  
щоб підвищити рівень захисту прав ув'язнених осіб (див. вище пункти 22–24).  
В разі, якщо заявник відмовиться погодитись на такі умови врегулювання,  
Уряд просить Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Кон%  
венції.  
27. Заявник у своїй письмовій відповіді попросив Суд відхилити пропози%  
ції Уряду. Запропонована сума у 14 000 лей була надто малою, зважаючи на те,  
що хоч мінімальна місячна заробітна плата складала 100 лей, однак мінімаль%  
ний «споживчий кошик», що є показником рівня витрат, які треба сплатити  
щомісяця, щоб прожити, в жовтні 2003 року був 1 269 лей. Окрім того зміни,  
які були внесені до національного законодавства, були недостатніми, оскільки  
хоч цензура та втручання до кореспонденції ув'язнених з їхніми адвокатами,  
правоохоронними органами, та національними і міжнародними правозахис%  
ними організаціями відтепер заборонялись, однак вся інша кореспонденція  
все ще обов'язково підлягала цензуруванню без будь%яких обмежень і затри%  
мувалась на 72 години.  
28. Суд передовсім зазначив, що сторонам не вдалось досягти згоди щодо  
умов дружнього врегулювання (див. вище пункт 6). Він нагадав про те, що  
відповідно до пункту 2 статті 38 Конвенції переговори стосовно дружнього  
врегулювання мають бути конфіденційними. Пункт 2 правила 62 Регламенту  
суду визначає у зв'язку з цим, що у змагальному процесі не можна посилатись  
або розраховувати на жодні письмові чи усні повідомлення, на пропозиції чи  
поступки, які було зроблено в рамках спроби досягнення дружнього врегулю%  
вання.  
В результаті цього Суд розгляне справу на основі заяви, зробленої Урядом  
поза межами переговорів щодо дружнього врегулювання 28 жовтня 2003 року.  
29. Суд нагадує про те, що стаття 37 Конвенції передбачає, що Суд може на  
будь%якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення за%  
яви з реєстру справ, якщо обставини дають підстави дійти висновку, визначе%  
157  
Вибрані справи Європейського суду з прав людини. Випуск VІ  
ного в підпунктах a), b) та c) пункту 1 цієї статті. Зокрема, підпункт с) пункту 1  
статті 37 дає право Суду вилучити заяву з реєстру справ, якщо  
«на будь%якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд за%  
яви не є виправданим».  
Пункт 1 статті 37 в заключній частині також передбачає наступне:  
«Проте Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав  
людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї».  
30. Суд зазначає, що в своїй практиці в різних справах він визначив харак%  
тер та обсяги зобов'язань, які накладаються на державу%відповідача в питан%  
нях конфіденційності кореспонденції позбавлених свободи осіб (див. серед  
інших, «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» (Silver and Others v.  
the United Kingdom), ухвала від 25 березня 1983 року, Серія А, № 67; «Кемпбел  
та Фел проти Сполученого Королівства» (Campbell and Fell v. the United King!  
dom), ухвала від 28 червня 1984 року, Серія А, № 80; «Маккалум проти Спо%  
лученого Королівства» (McCallum v. the United Kingdom), ухвала від 30 серпня  
1990 року, Серія А, № 183; «Кемпбел проти Сполученого Королівства» (Camp!  
bel v. the United Kingdom), ухвала від 25 березня 1992 року, Серія А, № 233;  
«Петра проти Румунії» (Petra v. Romania), № 27273/95, Reports of Judgments and  
Decisions 1998%VII; «Нєдбала проти Польщі» (Niedbala v. Poland), № 27915/95,  
ухвала від 4 липня 2000 року (неопублікована); «Ребок проти Словенії» (Rehbock  
v. Slovenia), № 29462/95, Reports 2000%XII; «Полторацький проти України»  
(Poltoratskiy v. Ukraine), № 38812/97, Reports 2003%V).  
31. Суд ретельно вивчив викладені в заяві Уряду умови. Звертаючи увагу на  
характер того, що було визнано Урядом і містилось в заяві, а також на масш%  
таби та розміри вжитих у зв'язку із цим заходів, так само як і на запропоно%  
ваний розмір компенсації (який узгоджується з розмірами виплат, що були  
присуджені в зазначених вище справах), Суд вважає, що надалі не виправдано  
продовжувати розгляд заяви (підпункт с) пункту 1 статті 37) (див. щодо відпо%  
відних принципів справу «Тахсін Акар проти Туреччини» (Tahsin Acar v. Tur!  
key) № 26307/95, пп. 75–77, ECHR 2003%VI, а також справу Харана проти Ту%  
реччини (Haran v. Turkey), № 25754/94, рішення від 26 березня 2002 року).  
32. Окрім того, не підлягає сумніву, що, зокрема, завдяки існуючій чіткій та  
значній судовій практиці з цієї проблематики (зазначеній вище), дотримання  
прав людини, які визначені в Конвенції та протоколах до неї, не вимагає про%  
довжувати розгляд цієї заяви (прикінцеві положення пункту 1 статті 37).  
33. Суд на власний розсуд вирішує питання щодо витрат у випадку, якщо  
він вилучає заяву зі списку справ (пункт 4 правила 43 Регламенту суду). В да%  
ній справі, враховуючи відносно відвертий характер порушених питань, а  
також обсяги проробленої адвокатами захисника роботи, він приймає рішен%  
ня присудити 2 000 євро як відшкодування судових витрат.  
158  
Меріакрі проти Молдови  
34. Нарешті, Суд нагадує про те, що відповідно до пункту 3 правила 43 Рег%  
ламенту Суду, ця ухвала буде передана до Комітету міністрів для того, щоб на%  
дати можливість здійснювати нагляд за виконанням Урядом зобов'язань. В  
разі, якщо Уряд не виплатить суми, які зазначені вище в пунктах 26 та 33,  
протягом трьох місяців від дати, коли буде повідомлене це рішення, нарахо%  
вуватимуться відсотки в розмірі граничної кредитної ставки Європейського  
центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс  
три відсотки.  
35. Відповідно, заява має бути вилучена з реєстру справ.  
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО  
1. Погоджується з умовами, які вміщені в заяві уряду%відповідача та із за%  
ходами, завдяки яким буде досягнуто узгодження із зазначеними в заяві зобо%  
в'язаннями (пункту 2 правила 44 Регламенту Cуду);  
2. Ухвалює рішення вилучити заяву зі списку справ відповідно до підпунк%  
ту с) пункту 1 статті 37 Конвенції;  
3. Постановляє  
а) що держава%відповідач має виплатити заявнику в межах тримісячного  
строку від дати, коли це рішення стане остаточним, відповідно до  
пункту 2 статті 44 Конвенції 2 000 євро як компенсацію за судові  
витрати;  
b) що зі спливом зазначених вище трьох місяців і до остаточного роз%  
рахунку на названу суму нараховуватимуться відсотки в розмірі гра%  
ничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє  
упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки.  
Вчинено англійською мовою й повідомлено у письмовій формі 1 березня  
2005 року, відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Cуду.  
Підпис:  
Підпис:  
Н. Братца,  
Голова Суду  
М. O'Бойл,  
Секретар Суду  
159